СВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Факт, річ, обставина, що підтверджують що-небудь. Велика Жовтнева соціалістична революція стала яскравим свідченням інтернаціоналізму нашої партії в його практичному здійсненні, в дії (Ком. Укр., 6, 1973, 49); Словники — справжні, путящі словники з широким ілюстративним матеріалом — є не тільки зведенням в одно місце мовних багатств, а разом з тим і свідченням розумового, духовного багатства (Рильський, IX, 1962, 124); — Як спали, Даниле Денисовичу? — Чергова ввічливість лікаря. Свідчення професійної чемності (Дмит., Обпалені.., 1962, 8); Весна! Скільки свідчень про неї, ознак! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 215).
2. Повідомлення про щось, підтвердження чого-небуть очевидцем або обізнаною у певній справі людиною. Є свідчення, що в списках розповсюджувався «Кобзар» на Кавказі (Тич., III, 1957, 126); // Розповідь про що-небудь (у книгах, документах). Письменник [Я. Галан] залишив цікаве свідчення про те, як працював він над памфлетами і фейлетонами, написаними у Нюрнберзі (Іст. укр. літ., II, 1956, 608); За свідченням Бонч-Бруєвича, Іван Франко надсилав листи до редакції, йому ж переправляли в Галичину «Искру» (Наука.., 5, 1966, 8).
3. Давання показань на суді або на допиті; показання свідка. Вони насторожились, коли слухали свідчення Супруна Кочубея, який розповів судові, як у день убивства Явдоха Гопта лаяла його глитаєм (Донч., III, 1956, 13); Навчився [Кузьма] прибирати, що погано лежало,.. давати невірні свідчення по судах (Стельмах, II, 1962, 296); Коли зайшли до сільради, там уже були оперуповноважений і слідчий. Гнат коротко розповів їм про все, що трапилося. Уповноважений записав свідчення в протокол (Тют., Вир, 1964, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 78.