СВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і неперех.
1. Будучи свідком, очевидцем або обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. Підпілля в Києві заслуговує на спеціальну наукову роботу.. Я спробую відновити, як воно було. Історичні факти треба зберігати. А наші залізничники перед вами ще не свідчили? О, вони чи не найбільш од усіх зробили! У них був підпільний райком партії… (Ю. Янов., II, 1954, 15); Як свідчать товариші Сергія Мироновича [Кірова], він мало бував у штабах, а все більше на фронті (Тич., III, 1957, 23); // Повідомляти, стверджувати що-небудь (у книгах, документах). Цей час [70-і роки XIX ст.] в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики (Коцюб., III, 1956, 29); Енциклопедія свідчила, що проказа має досить довгий інкубаційний період (Смолич, І, 1958, 88).
Сві́дчити пова́гу (подя́ку, симпа́тію і т. ін.) кому — висловлювати кому-небудь свою повагу, подяку, симпатію і т. ін. Свідчу Вам, дорогий Добродію, свою повну симпатію і найсердечніші бажання здоров’я та сили (Коцюб., III, 1956, 263).
2. Бути, служити свідченням, доказом чого-небудь; доводити щось. Ви [Л. О. Яновська] великий майстер у виборі сюжетів, про що свідчать хоч би прислані до альманаху оповідання й комедія (Коцюб., III, 1956, 243); Які глибокі були в нього [О. С. Пушкіна] враження від української природи — свідчить знаменитий уступ у.. «Полтаві» — «Тиха украинская ночь» (Рильський, III, 1955, 191); Артем був певен, що гайдамаки кинуться принаймні до цього місця, де було обстріляно їхній роз’їзд. За це свідчили і кулі, що пролітали над головою (Головко, II, 1957, 568).
3. юр. Давати показання на суді або на допиті як свідок. [Перун:] Було йти там на суд та свідчити за своїм Казидорогою (Фр., IX, 1952, 386); — Тарас свідчив, що впізнав в палеонтологові пасажира, з яким познайомився в поїзді (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 232).
Кри́во сві́дчити див. кри́во; Сві́дчити під прися́гою див. прися́га.
4. Офіційно підтверджувати дійсність, істинність чого-, кого-небудь; підписом або печаткою завіряти що-небудь. Свідчити підпис; Свідчити особу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 78.