СВІТЛИ́ЧКА, и, ж. Зменш. до світли́ця. Грицько сам того не відав, як він любив свою світличку з кімнаткою,.. поки не вийшов був оце за село (Барв., Опов.., 1902, 143); Після порання Орисі все в хаті покращало..: чорна, мов кузня, хата зробилася чистенькою світличкою (Тют., Вир, 1964, 263); Як вже дуже смерклось, ввійшли в будинок; тоді в ньому було тільки чотири світлички: у двох жив сам пан, а дві пустували, про всякий случай, для гостей (Стор., І, 1957, 184); Якось уранці до мене в світличку постукав Бувалець (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 92.