СВІТЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Ставати світлим, світлішим. Небо починало світліти, яскравіше вимальовувалися корпуси і димар лісозаводу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22).
2. безос. Розвиднятися, світати. На сході починає світліти.
3. перен. Набирати веселого, радісного, привітного виразу (звичайно про обличчя, очі). Вона вся наливалася щастям, світліючи, розквітаючи на очах (Гончар, III, 1959, 170).
◊ Світлі́є (світлі́ла) душа́ в кого — комусь стає морально легше, радісніше. Ти знов оживаєш, надіє! Світліє душа, молодіє… (Фр., XIII, 1954, 85).
4. перен. Ставати ясним, логічним, чітким (про думки). І серце билось живо, мисль світліла, І сни розкішні снилися мені! (Фр., XIII, 1954, 29).
5. Виділятися світлим кольором; виднітися. В каюті вже було півтемно, і тільки ще світліли віконця ілюмінаторів (Донч., IV, 1957, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 92.