СВІ́ТСЬКИЙ, а, е.
1. Не церковний, не духовний. Те, що вона була «з духовних», — прищепило їй певну повагу до людей не з світського стану (Коцюб., І, 1955, 314); Прокопенко вийшов з хлопцями і став за церковною огорожею. Скоро вийшов батюшка.. у світському вбранні (Довж., І, 1958, 176); // у знач. ім. сві́тський, кого, ч. Той, хто не має духовного сану. — І не говори! — промовила стиха матушка в третій хаті, — не дам я своєї дочки за світського! Підождім.. — Нічого нам богословів ждати! Вони сватаються, де сотнями пахне (Н.-Лев., І, 1956, 135).
2. Прикм. до світ2 7. В авторській розповіді, в ліричних відступах [поеми «Слепая»] Шевченко давав широкі узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що ламала й калічила душу людини (Життя і тв. Т. Г.Шевченка, 1959, 107); // Який відповідає вимогам світу. Я тоді й собі наважив Трохи ноги розім’яти, І, як Келле, щонайвищих Світських звичаїв набратись (Л. Укр., IV, 1954, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 97.