СЕ́ЛИЩЕ, рідко СЕЛИ́ЩЕ, а, с.
1. Населений пункт у сільській місцевості; село. Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах — І веселенько заспіваєм… (Шевч., II, 1963, 424); Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (Фр., XIII, 1954, 179); На значній віддалі від шосе Брянський і Черниш помітили дахи гірського селища (Гончар, III, 1959, 89); // Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій і т. ін. У пишній зелені луків за чверть години виросло селище з легких юрт (Тулуб, В степу.., 1964, 113); Для вивчення Антарктики Радянський уряд організував там добре устатковану станцію, де за короткий строк виросло ціле селище «Мирний» (Наука.., 8, 1956, 24).
2. Населений пункт міського типу, розташований поблизу міста або фабрики, заводу тощо. Було вже нерано. Селище тонуло в темряві. Тільки шахта і естакада рясно світилися вогнями (Ткач, Плем’я.., 1961, 215); Поблизу тісно скупчились хатки старого робітничого селища (Шовк., Інженери, 1956, 5); На місці сучасних сіл поступово створюватимуться впорядковані селища міського типу, в яких використовуватимуться досягнення сучасного комунального і культурно-побутового обслуговування (Ком. Укр., 1, 1968, 26).
3. архл. Залишки стародавнього неукріпленого поселення. У зв’язку з рухом сарматів на захід привертають увагу городища і селища нижнього Дніпра (Археол., VIII, 1953, 63).
4. заст. Поселення (у 2 знач.). — Ми сюди на селище прийшли, у земляни пишемось любчівські (Вовчок, І, 1955, 193).
5. рідко. Місце, де колись було село. Як ото пройшла чутка по всій Україні, по Волині і Подолії, що Палій скликає людей на старі українські селища, то і посунулись до Хвастова [Фастова] люди з усіх усюд (Морд., І, 1958, 135).
СЕЛИ́ЩЕ див. се́лище.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 118.