СЕ́МЕРО, сімо́х, числ. кільк. Збірн. до сім. Один із сошкою, семеро з ложкою (Укр.. присл.., 1963, 69); Недалеко від свого села її перестріло семеро хворих людей (Стельмах, І, 1962, 576); Бабця робила суворе лице й буркотіла: — Бігає [Маруся] світами не знати де,.. а ми їй тут маємо семеро обідів наставляти (Хотк., II, 1966, 48); Семеро сухоребрих шкап спотикається по бруку (Вас., І, 1959, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 121.