СЕМИРЯ́ГА, СЕМЕРЯ́ГА, СЕМРЯ́ГА, и, ж., заст.
1. Домоткане грубе нефарбоване сукно; сірячина. Повбирались [запорожці] у такі жупани, що хоть би й гетьманові, — і все щоб тільки показати перед миром, що запорожцю тії сукна .. все одно, що й семряга (П. Куліш, Вибр., 1969, 78).
2. Верхній селянський одяг із такого сукна; сіряк. Не рік, не два тобі, Іване, Судилося козакувать. Жупан у тебе, звісно, драний, Що семирягою назвать Годиться лучче [краще] (Рильський, II, 1946, 40); — Пане отамане! — А чого тобі, Артем? — Пане отамане, прийшов якийсь дядько в семрязі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 543); // перен., розм. Людина, що носить такий одяг, належачи до соціальних низів. Тут Січ стояла, тут гули майдани, димилися козацькі курені, змагались семеряги і жупани, лунали горді і сумні пісні (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 122.