СЕМІНАРИ́СТ, а, ч.
1. Учень семінарії (у 1, 2 знач.). Семінаристи, їдучи до школи, звернули з дороги на весілля цілою валкою… (Н.-Лев., І, 1956, 143); — Двадцять п’ять років тому був я не отець Христофор, а звичайнісінький семінарист. — Чув… А зараз ви звичайнісінький піп (Довж., І, 1958, 413); Юрко привітався з учителем і підійшов до семінариста (Багмут, Опов., 1959, 20).
2. Той, хто вчився в семінарії, закінчив семінарію. В тій компанії все більше бувші семінаристи, хлопці нічого собі, тільки таки трошки загнічені спеціальним вихованням (Л. Укр., V, 1956, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 123.