СЕРДЕНЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до се́рце 1 — 3. Вийди, дівчино, Вийди, рибчино, Вийди, серденя, Утіхо ж моя (Чуб., V, 1874, 160); — Чужого труда ніхто не цінить,— піддержав розмову математик. — Ой, не цінять, серденя, ніяк не цінять! (Кос., Новели, 1962, 112); // Коханий або кохана. Хай і вона, завмираючи від щастя, стріне на якомусь містку свою сподівану долю, і хай суджений під зорями понесе своє серденя, нашіптуючи йому найкращі слова (Стельмах, І, 1962, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 129.