СЕ́РДИТИ, джу, диш, недок., перех. Викликати гнів, роздратування; гнівити. А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану (Шевч., І, 1963, 129); Він визнавав за жінкою більші права, ніж дає їй іслам, і тим тільки сердив свою правовірну дружину (Коцюб., II, 1955, 135); Орися весь час плакала і тремтіла, в неї все валилося з рук, взявшись за діло, вона не доводила його до кінця, це сердило стару (Тют., Вир, 1964, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 132.