СЕРЖА́НТ, а, ч. В армії, міліції — звання або чин молодшого командного складу, а також особа, що має це звання. Пішовши в перші дні війни на фронт, Гончар воював рядовим солдатом, потім сержантом, був командиром обслуги батальйонного міномета, старшиною мінометної батареї (Про багатство л-ри, 1959, 165); Він почав війну сержантом, А майором закінчив! (Нех., Ми живемо.., 1960, 114); Сержант міліції, якого підсадили до нас, час від часу кректав: — Ну й погодка!.. (Мур., Бук. повість, 1959, 214); // іст. У дореволюційній армії XVIII ст. — піхотний унтер-офіцер. Він був страшнійший [страшніший] од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (Котл., І, 1952, 251).
Моло́дший сержа́нт — у Радянській Армії — перше звання молодшого командного складу. Молодший сержант Гринін і рядовий Іванов ішли дозорною стежкою, уважно перевіряючи місцевість вздовж лінії кордону (Рад. Укр., 18.ХІІ 1960, 4); Ста́рший сержа́нт — у Радянській Армії — третє звання молодшого командного складу. — Тікай, поки цілий! — закричав у телефон старший сержант сибіряк Дубровін, що замінив пораненого Пахомова (Довж., І, 1958, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 138.