СЕРПА́НОК, ч.
1. род. нку. Легка прозора тканина. Анеля відкинула серпанок з мольберта, де стояв її портрет ще без рами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 15); * У порівн. Місяць виплив з легкої, мов серпанок, хмарки (Трубл., II, 1955, 263); Роса серпанком розіслалась по степу (Стор., І, 1957, 140).
2. род. нка, заст. Головний убір заміжньої жінки з прозорої легкої тканини, що має вигляд шарфа. Матері своїй, вже й старенькій, теж принесе [Денис] коли платок, плахотку, пояс, чобітки, а коли й серпанок (Кв.-Осн., II, 1956, 398); Перед ним стояла його сужена [суджена] Зінька, висока, сановита молодиця, в грезетовому очіпку, повитому тонким серпанком (Стор., І, 1957, 360); Не надіну я серпанка; Геть кожух і свиту геть! Одягнуся, як міщанка, У кораблик і керсет (Щог., Поезії, 1958, 244); Густий серпанок, спускаючись трохи не до долу, закрив її повний стан (Н.-Лев., І, 1956, 144); // Легке жіноче покривало. Зоня піде до модистки замовити жалібні серпанки (Вільде, Сестри.., 1958, 106).
3. род. нка. Те саме, що вуа́ль 1. Вона одслонила серпанок і закрутила його кругом капелюша (Н.-Лев., IV, 1956, 259); Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків (Л. Укр., I, 1951, 307); Входить висока чорна постать з чорним непрозорим серпанком на лиці (Фр., VIII, 1952, 104).
4. род. нку, чого і без додатка, який. Легка, схожа на дим поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси кого-, чого-небудь; пелена. Східний край неба вже побілів і пойнявся рожевим серпанком (Стар., Облога.., 1961, 42); Густим молочним серпанком туману вкрито все (Хижняк, Тамара, 1959, 192); // перен. Те, що заважає бачити, сприймати щось чітко, окреслено, виразно. Кожна картина здалеку — і в просторі, і в часі — часто постає перед нами оповитою легким серпанком, у котрому розпливаються, скрадаються, губляться якісь її лінії, штрихи (Рад. Укр., 5.IV 1967, 2); Він, як і багато його товаришів, уявляв собі післявоєнний світ з якоюсь млосною невиразністю, бачив його дещо ілюзорно крізь золотий серпанок близької перемоги (Гончар, III, 1959, 429); Ще один жіночий образ жив у Василя в душі.. — образ матері. Бачив він його крізь якийсь серпанок, мов уві сні (Сенч., Опов., 1959, 300); Крізь каламутний серпанок сп’яніння його збентежила думка: адже в таких умовах не один загинув на морозі (Сміл., Зустрічі, 1936, 21); // перен. Ледве помітний прояв якого-небудь настрою, стану і т. ін., який заступає або супроводжує щось інше. Трудящі Радянського Закарпаття створили свої задушевні співанки про Радянську Конституцію.. Співанки оповиті серпанком сердечності і глибокого ліризму (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 39); З старого чударя глузували, але серпанок таємничості робив з нього для всіх цікаву особу (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 315); Характеристики героїв у творі [В. Козаченка «Біла пляма»] лаконічні і повнокровні. Романтичним серпанком оповиті їх безстрашні вчинки (Рад. літ-во, 4, 1971, 31); Серпанок смутку.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 140.