СЕСТРИ́ЦЯ, і, ж. Пестл. до сестра́. Поклонивсь [Уласович] хорунженку низесенько та й каже: — Віддайте за мене Олену, сестрицю вашу! (Кв.-Осн., II, 1956, 156); Брат ходить, полює, Сестрицю годує (Рудан., Тв., 1959, 95); Щирим словом братерства вітаємо тебе ми, наша люба сестрице, наша.. Росіє! (Літ. Укр., 12.IX 1967, 1); Дивлюсь — се наша сусіда. Перехилилась через тин та й кланяється. Я хутенько втерла сльози. — Добридень, — кажу,— сестрице! (Вовчок, І, 1955, 5); * Образно. Тополі — три сестриці — простягали вітру віти, свому [своєму] брату степовому (Гур., Друзі.., 1959, 6); * У порівн. Ой дай мене, моя мати, до нової хати, Там зовиця, як сестриця, свекруха, як мати (Коломийки, 1969, 239); Глянь, серед поля ліворуч, Наче сестриці три поруч, Три скирти сіна ось близько (Фр., XIII, 1954, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 151.