СИВУ́ХА, и, ж. Недостатньо очищена хлібна горілка. Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи (Коцюб., І, 1955, 20); — Що ви п’єте? Просту сивуху, а що то таке коньяк, то ви, певно, не знаєте! (Мак., Вибр., 1956, 229); Тріск та дзвін стояли в повітрі разом із смородом сивухи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 122); // розм. Горілка взагалі. Від квартоньки горілоньки, доброї сивухи, Стався мені світ, як банька, а люди, як мухи (Пісні та романси.., І, 1956, 293); * Образно. Вона [релігія] і нині залишається духовною сивухою, таким же дурманом, яким була і раніше (Наука.., 9, 1962, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 156.