СИ́ВІ́ТИ, си́ві́ю, си́ві́єш, недок.
1. Ставати, робитися сивим (у 1 — 3 знач.). Старий батько сивіє (Вовчок, І, 1955, 234); Вона [мати] сивіла в той тривожний рік, Як з війни чекали дужих і калік (Павл., Бистрина, 1959, 205); // Ставати старішим. І Настя і Яків уже почали сивіти — гнутися (Мирний, IV, 1955, 114); Я весні складаю пісню цю мою. Деревам зеленим, росяним квіткам, юності прекрасній, хоч сивію сам (Сос., Щастя.., 1962, 209).
2. тільки сиві́ти, і́є. Виділятися, виднітися своїм сивим кольором. По вигону сивіє роса (Тесл., З книги життя, 1918, 157); За озером, де починався степ, сивіла ковила на обрії (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 378); Он вони — рідні Карпати! Синіють, сивіють удалині (Мур., Бук. повість, 1959, 26); Вилискувала зброя, і матово сивіли шоломи солдатів (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 374); // безос. Від цигаркового диму в кімнаті аж сивіло (Цюпа, Грози.., 1961, 133); * Образно. Будуть дні.. сивіть, мов осокори (Ю. Янов., V, 1959, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 154.