СИЗУВА́ТИЙ, а, е. З сизим відтінком, трохи сизий (у 1 знач.). Крізь дерева, недалечко, видно було: сизуватий димок переплітався між стволами — хтось ранню ватру розіклав (Хотк., II, 1966, 140); Полковник гукнув, щоб принесли люльку, і за хвилину в кімнаті повисла хмарка сизуватого диму (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382); Ранковий ліс у сизуватій млі Стрічає їх привітно і гостинно (Бичко, Простота, 1963, 116); Дрібні сливи, вкриті сизуватим пушком, лежали, зсипані просто на широкі темно-сірі брезенти (Собко, Скеля.., 1961, 5); Ягоди [чорниці] чорні з сизуватим нальотом, всередині звичайно пурпурові (Лікар. рослини.., 1958, 124); // Який має синюватий відтінок (про шкіру обличчя). На верхній губі [Іванохрестительського] й на підборідді — рудувата поросль, обличчя землисте, сизувате (Збан., Сеспель, 1961, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 163.