СИМФОНІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до симфо́нія 1. Симфонічні форми музики; // Пов’язаний з симфонією. Симфонічна обробка музичної теми; * Образно. Різні етапи, всі визначні події нашого життя знаходили і знаходять мій відгомін у величному симфонічному звучанні його [П. Тичини] поезії (Мал., Думки…, 1959, 8).
2. Признач. для виконання оркестром із смичкових, духових і ударних інструментів; пов’язаний з таким виконанням. Симфонічна сюїта; За повоєнні часи українська симфонічна та камерна музика збагатилася рядом видатних творів (Мист., 6, 1957, 56); Серед різних жанрів симфонічної музики головне місце в творчості Чайковського належить симфонії (Наука.., 4, 1960, 63); // Який складається з творів, признач. для виконання на таких інструментах. В Колонному залі Української державної філармонії відбувся симфонічний концерт з творів литовських композиторів (Київ. пр., 29.Х 1950, 8).
Симфоні́чний орке́стр — оркестр із смичкових, духових і ударних інструментів. Міський парк. Вечір. Всі алеї запруджені народом. Грає симфонічний оркестр. На танцмайданчику кружляють пари (Головко, І, 1957, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 178.