СИНЕДРІО́Н, у, ч. У Єрусалимі в III-I ст. до н. е. — рада аристократів і старійшин, а після встановлення римського панування — верховний суд Іудеї. [Йоганна:] На бога, сестро, тихше! ще почує хто з люду й донесе синедріону (Л. Укр., II, 1951, 122); // ірон., жарт. Збори, рада, судилище. Хитрі книжники й лукаві фарисеї Розмножили своє потомство без числа, І доленьки звізда письменської моєї Мене в синедріон, на суд їх привела (П. Куліш, Вибр., 1969, 373); Того ж таки дня сумна звістка засмутила слободу: церковний синедріон оголосив Федора Петровича антихристом! (Ковінька, Кутя.., 1960, 11); Микоші вистачило характеру і влітку, коли стояв перед учительським синедріоном і так-сяк склав екзамен у другий клас (Полт., Повість.., 1960, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 181.