СИНКО́ПА, и, ж.
1. муз. Зміщення музичного наголосу з сильної долі такту на слабку. Синкопа — це.. таке ритмічне угруповання, яке постає внаслідок пересування звичайного наголосу з сильної на слабку долю такту (Осн.. диригув., 1960, 168); Закарпатські пісні мають немало спільного з пісенністю [піснями] сусідніх народів з погляду ритмічної конструкції кадансів, а також структури пісень в цілому, що значною мірою викликане частим вживанням синкоп (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 52).
2. лінгв. Випадіння звука або групи звуків у середині слова.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 184.