Слово "синіти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СИНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати, робитися синім; набувати синього кольору. Гори починають синіти (Коцюб., II, 1955, 427); Високе небо починає синіти, дише на землю прохолодою (Мирний, IV, 1955, 322); Глибшає далеч. Річка синіє (Рильський, І, 1960, 127); Заграва на сході почала синіти, на землю спускався вечірній присмерк (Сенч., На Бат. горі, 1960, 37); // безос. — Уходжу я в хату, а там — панів, панів! Та накурено так, що аж синіє (Мирний, III, 1954, 166); Синіло за вікном по-весняному (Тич., III, 1957, 284); О, які були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги! (Рильський, III, 1961, 268); // Ставати дуже блідим або червоніти, набуваючи аж синього відтінку, від нездужання, натуги, люті, холоду і т. ін. (про людину, частини її тіла). Мати дивиться на неї, Од злості німіє; То жовтіє, то синіє (Шевч., І, 1963, 161); Конець [кінець] його носа синів чимраз більше від морозу (Фр., ІV, 1950, 477); Він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев (Довж., Зач. Десна, 1957, 464); Пан начальник аж тремтить і синіє від люті (Козл., Сонце.., 1957, 143).

2. Виділятися своїм синім кольором. Сині волошки проти місяця ще більше синіли (Вас., І, 1959, 198); Пригадую: осінній день. Прихильно, по-щирому синіло небо (Тич., І, 1957, 216); Тім’я обережненько собі погладив [Купа], бо там іще синіла прездорова гуля (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 385); // Виднітися (про що-небудь синє в далечині). Іздалека, край дороги Чорний ліс синіє (Рудан., Тв., 1956, 74); За річкою.. синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл (Мирний, V, 1955, 209); Мене вражала настирливість моря. Де б ви не йшли, воно завжди синіло між будинками в кінці вулиці (Ю. Янов., II, 1958, 16); Там, на небосхилі, силует колони ледве синів, тягнучись по рожевому тлі, як нерухома смуга лісу (Гончар, III, 1959, 303); Аж серце мені стиснулося: он вони — рідні Карпати! Синіють, сивіють удалині, стримлять вершинами над головою (Мур., Бук. повість, 1959, 26); А луг цвіте. А далина синіє (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 14); * Образно. По лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю, що там, за широким Дунаєм,.. синіла десь у чужій країні (Коцюб., І, 1955, 335); // Цвісти синім цвітом. Тепло, сонячно, гарно. Синіють скрізь проліски (Тесл., З книги життя, 1949, 86); Біля хати червоніли, синіли пухнасті айстри (Зар., Світло, 1961, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 183.