СИРІ́ТКА, и, ч. і ж.
1. Зменш.-пестл. до сирота́ 1. Узяв собі старий козак Чию сирітку за дитину Та й доглядає в затишку, Як квіточку, чужу дочку (Шевч., II, 1953, 164); Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Щог., Поезії, 1958, 250); — Сирітка ти нещасний!.. Вже твоя мати десь з богом, бесідує,— ридає раптом жінка (Коцюб., І, 1955, 135); [Шевченко:] Ви ж чуєте, яке її життя! Вона сирітка, без житла, без рідних, Хазяїн б’є, знущається, нема Куди їй дітись… (Коч., III, 1956, 200); * Образно. Ти від мене пішла, ти від мене пішла, Де сріблиться над полем холодна імла, Де берізки-сирітки безмовно стоять… (Рильський, І, 1960, 177); * У порівн. [Xристя:] Прийде різдво — усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… (Кроп., І, 1958, 448); Сиріткою стоїть у ньому [селі] церква (Хотк., II, 1966, 351).
2. тільки мн. Народна назва фіалки триколірної. Фіалку триколірну на Україні звуть ще.. сирітки (Знання..,7, 1971, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 198.