СИ́ТНИК1, а, ч. Майстер, що виготовляє сита; ситар.
СИ́ТНИК2, у, ч., розм. Хліб з борошна, просіяного на ситі. Ти бач яка [Україна]! В вінках, у рожах, І пахнеш ситником у рань, Така принадлива, хороша І для чужинських зазіхань Така далека… (Забашта, Квіт.., 1960, 9).
СИТНИ́К, у́, ч. (Juncus L.). Трав’яниста багаторічна, рідше однорічна рослина з волотистим або гроноподібним суцвіттям, яка росте на вологих місцях; оситняк. Дністро вливався в закруглений лиман, неначе вилазив з зелених густих очеретів та ситників, що звуться там [в Акермані] чагарями (Н.-Лев., II, 1956, 219); Тут [на грунтах Львівської області] ростуть здебільшого рослини низької кормової якості — щучник, щавель, ситник тощо (Колг. Укр., 11, 1961, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 207.