СИЧУ́Г, ч.
1. род. а́. Один із чотирьох відділів шлунка жуйних тварин, у якому їжа перетравлюється шлунковим соком. Він [шлунок корови] складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки й сичуга (Зоол., 1957, 170).
2. род. у́, кул. Фарширований телячий, ягнячий, свинячий і т. ін. шлунок. Свинячий сичуг готуватимеш, там усередину льодку підклади, щоб набряк добренько… (Полт., Повість.., 1960, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 210.