СКАЛУБИ́НА, и, ж., розм. Вузький довгастий отвір у чому-небудь; щілина. Нараз камінні стіни ніби розступилися, крізь тісну скалубину продерся різкий, жовтий луч [промінь] світла (Фр., VIII, 1952, 316); // Отвір у замку, куди вставляють ключ. Ключ у вхідних дверях знову заторохтів — ключ ніяк не потрапляв у скалубину (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 489).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 248.