СКВАПЛИ́ВО. Присл. до сквапли́вий. Капітан.. встав і почав сквапливо прощатися зі старим (Фр., VI, 1951, 459); Квіти зовсім розсипались під ногами, і Сашко сквапливо почав збирати їх (Баш, Надія, 1960, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 257.