СКВЕРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., книжн., заст. Оскверняти. Умийтеся! образ божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать… (Шевч., І, 1963, 331); [Марина:] Гвалтом зла не викорениш, а більше роздратуєш… Та й гріх же душу сквернити того ради, що лихо панує? (Стар., Вибр., 1959, 348); Статутів, процедур знавці, Естети етикету… Ах, як же смокінги оці Сквернять усю планету! (Рильський, III, 1961, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 258.