СКЕ́ПТИК, а, ч.
1. Послідовник скептицизму (у 1 знач.). Будучи матеріалістом в філософії і оптимістом у поглядах на майбутнє народу, Шевченко не мав сумніву у можливості пізнання людиною навколишньої дійсності. Він не був скептиком у питанні пізнання (Ком. Укр., 1, 1964, 78).
2. Той, хто до всього ставиться критично-недовірливо, в усьому сумнівається. Який би не був скептик,— варт було його закликати хоч би на одне зібрання «гарних синів», то в цій натхненній атмосфері, в тім каскаді блискучих промов усякий скептицизм мусив би розтоплятися, як віск на вогні (Хотк., I, 1966, 124); Поміж славгородською інтелігенцією пішла ходити поголоска про літературно-вокальну вечірку. Славгородці здебільшого були скептики й не дуже йняли цьому віри (Вас., І, 1959, 345); Скептики, Хоми невірні, просто знервовані і стомлені люди трапляються в різні епохи (Не ілюстрація.., 1967, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 259.