СКИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скипля́ть; док.
1. Доходити до стану кипіння; закипати (у 1 знач.). Вже почала вода скипати (Стельмах, V, 1963, 53); Жовтогарячі паростки вогню жадібно лизали закурений казанок, де скипала чорба (Тулуб, Людолови, І, 1957, 159); — Молоко скипіло, неси (Л. Янов., І, 1959, 364); [Бабуся:] Скипів чайок. А гості ваші де ж? (Дмит., Драм. тв., 1958, 379); Чайник скипів, подорожні попили чаю з сухарями і рушили (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 124); * У порівн. Круг неї гори курились од мричі, наче скипіли гірські потоки і запарували (Коцюб., II, 1955, 340).
2. чим і без додатка, перен. Дуже пінитися, бушувати (про море, ріку, хвилю і т. ін.); закипати (у 2 знач.). Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску (Коцюб., І, 1955, 390); Внизу темніла прірва, на дні якої скипала дніпрова вода (Голов., Тополя.., 1965, 223); Брів [Кирило] серед жита і дивився.., як скипало молоде жито синім шумовинням колосся, як било хвилями у чорний ліс (Коцюб., II, 1955, 211).
3. перен. Дуже збуджуватися, дратуватися; закипати (у 4 знач.). — Плювати на цю сільську філософію! — скипає Кульницький (Стельмах, II, 1962, 322); [Селім:] Він звелів повісити невинного чоловіка, а я сказав слово в оборону, і от він розгнівався, аж скипів (Сам., II, 1958, 201); [Річард (скипів, але погамував себе):] Такої мови не чувано в сій хаті досі (Л. Укр., III, 1952, 63); — Ви не тямите, що ви кажете.. — скипів раптом Василь Маркович (Довж., І, 1958, 296); Митька одразу помітив Васю, став проти вікна й показав йому язика. Вася скипів і ледве втримався, щоб не вискочити на вулицю (Епік, Тв., 1958, 357); // чим. Пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям. Вона вся скипала лихою радістю (Коцюб., II, 1955, 21); Боярин відкланявся і пішов, а Дмитрій скипів гнівом (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 207); Окуниха так і приросла від несподіванки до лави, потім скипіла багатирською злістю і гонором (Стельмах, І, 1962, 167).
4. перен. Наростати з великою силою (про почуття); закипати (у 5 знач.). Горленко відчував, як обурення скипає йому в грудях і ось-ось прорветься (Тулуб, Людолови, II, 1957, 10); «Ні, це вже занадто!» — і у восквоій душі отця Вікентія скипає обурення (Стельмах, I, 1962, 268).
◊ Душа́ скипа́є (скипі́ла) в кому, в кого, чия; Кров скипа́є (скипі́ла) в кому, в кого, чия; Се́рце скипа́є (скипі́ло) в кому, в кого, чиє — хтось перебуває в стані великого душевного напруження, надзвичайного збудження, зумовленому сильним гнівом, обуренням і т. ін. [Єгиптянин:] Ти, слухай-но, не гнівайся на мене, воно, я знаю, не годиться битись, але скипіло серце (Л. Укр., II, 1951, 247); — Я так і обімліла. Відьма, це ж вона — відьма! Скипіло моє серце (Коцюб., I, 1955, 263); — Той гайдамака ще одно сказав мені, таке, що в мені аж кров скипіла (Фр., VIII, 1952, 40).
5. тільки док., розм. Покипівши, досягти готовності (про страву, напій тощо); зваритися. Поки скипіло варення, вона виїла його таки чимало (Н.-Лев., III, 1956, 216); // Опинившись у чому-небудь киплячому (у воді, смолі і т. ін.), загинути, вмерти. — Йому вже нікому було й пожалітися: батько у винниці в казані скипів,— упав якось у казан (Мирний, I, 1949, 159).
6. тільки док., рідко. Щільно з’єднатися, зліпитися; прикипіти. * У порівн. Два обличчя, одне ніжне, випещене, друге Настине — засмажене, мужицьке, стулилось одно з одним, як скипіли (Вас., І, 1959, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 265.