СКИТО́К, тка́, ч. Зменш. до скит. — Куди твій [піп] подався? — кивнув [Дмитро] головою на ліс.— На те місце, де колись стояв скиток пустельника, який проводив увесь час у молитві, пості і мовчанці (Стельмах, II, 1962, 271); В 1676 році татари Ібрагіма-паші Шейтана зруйнували і церкву, і скиток, повбивали ченців, а дзвони забрали на торг (Стельмах, І, 1962, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 268.