СКЛЕПЛЯ́ТИСЯ, я́ється і рідко СКЛЕ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, СКЛЕПА́ТИСЯ, склепа́ється і скле́плеться; мн. склепа́ються і скле́плюються; недок., СКЛЕПИ́ТИСЯ, и́ться; мн. склепля́ться; док. Зближуючись, стулюватися, закриватися (про очі, повіки, уста і т. ін.). Звернув [Грицько] на шлях до батьківської будки; очі помалу склеплялися, чоботи на ногах немов поважчали, по всьому тілу розпливалася втома (Вас., І, 1959, 163); Він то розплющував очі, то знову змружував їх — повіки склеплювались самі (Смолич, Ми разом.., 1950, 71); Сергій.. почував, що тіло його натомлене, очі склепаються і ноги — як колоди (Коцюба, Перед грозою, 1958, 6); [Андрій:] Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. (Кроп., І, 1958, 492); Склепилися очиці тихим сном (Стар., Поет. тв., 1958, 75); Чоло її нахмурилося ще дужче, тонкі губи склепилися щільніше (Л. Янов., І, 1959, 202); // чим. Зближуючись, з’єднуватися, зчіплюватися. Їм [гусарам] не зрушить широкі ряди Возів, що склепились гаками (Стар., Поет. тв., 1958, 217); Склепившися руками й ногами, учні качались по підлозі, верещали, сопіли (Збан., Малин. дзвін, 1958, 45); // перен., розм. Бути схожим на склепіння (у 1 знач.), височіти, як склепіння. Понад всім тим сонним, тихим раєм Склепиться чистий, тьмавий звід небес (Фр., X, 1954, 193); Степ розповзавсь без міри й перепон, Над ним склеплялось небо білочоле (Зеров, Вибр., 1966, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 281.