СКЛЯ́НОЧКА, и, ж. Зменш. до скля́нка1 1. З ранку до вечора сидів він у своїй лабораторії, готував у скляночках різні гіркі й солодкі мікстури (Ів., Вел. очі, 1956, 31); Налила [Маріора] собі скляночку й вихилила з видимим задоволенням (Коцюб., І, 1955, 281); А він, той проклятий ціпок, як не випорсне з рук та по пляшці — так тобі на скляночки й розпалася… (Л. Янов., І, 1959, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 287.