СКО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скува́ти. Пісня волі.. чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми (Коцюб., І, 1955, 334); Максим, скований за руки і за ноги в тяжкі ланцюги.., сидів на камені (Фр., VI, 1951, 88); Скована жахом, його провела я очима, Він же промчався, як вітер, і зник (Л. Укр., І, 1951, 22); Табір спав. Сковані втомою, полонені навколо стогнали, скреготіли зубами, щось вигукували й схлипували (Коз., Гарячі руки, 1960, 52); Став [Устим] над кручею і дивився на сковану кригою річку, слухав тихий шелест очерету (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 50); Природа все більше й більше занурювалась у холод, в місті володарювала зима, земля лежала скована морозом (Збан., Сеспель, 1961, 182); * У порівн. Валя стояв нерухомо, як скований (Вас., II, 1959, 185); Приголомшений, Максим стояв, наче скований холодом, і не знав, що сказати Насті (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 73).
2. у знач. прикм., перен. Позбавлений свободи, легкості, невимушеності в діях або прояві чого-небудь. [Ольга:] Сьогодні вам, Галю, найголовнішу увагу треба звернути на заключний ривок. Він у вас скований, а треба, щоб був вільний, легкий, як політ (Собко, П’єси, 1958, 336); З кожним днем його погляд усе довше дотримувався на дівчині, а рухи ставали все більш скованими (Панч, Гомон. Україна, 1954, 347); Хоч розмова почалася просто й відверто, однак у кімнаті якийсь час панував скований настрій (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 302); // у знач. ім. ско́вані, них, мн. Ті, що перебувають у неволі. Бажав я для скованих волі, Для скривджених кращої долі І рівного права для всіх, — Се весь і єдиний мій гріх (Фр., X, 1954, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 288.