СКО́РБНИЙ, а, е. Те саме, що скорбо́тний. Скорбна дружина стоїть коло печі (Ю. Янов., IV, 1959, 142); Виходили люди з хати: насуплені чоловіки, парубки з суворими лицями, із скорбними обличчями баби, молодиці, дівчата (Головко, II, 1957, 319); На світанку мають прибути драгуни.. По хатах засвітилися скорбні свічечки, заплакало жіноцтво й діти, а селяни почали, немов перед смертю, одягати свіжі сорочки (Стельмах, І, 1962, 636); Ждучи тебе, я тихо плачу І думу скорбную мою Твоїй душі передаю (Шевч., II, 1963, 279); Він тут упав, свинцем пробитий в груди, до скорбних трав приникнувши чолом (Гонч., Вибр., 1959, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 297.