СКОРБО́ТНИЙ, а, е.
1. Який глибоко переживає, страждає від чого-небудь (про людину); печальний, сумний; протилежне радісний. Замовкне Щур, покірний, скорботний (Вас., І, 1959, 230); Скорботна жінка в чорній хустці, зав’язаній по-старомодному, склавши руки на колінах, дивиться прямо перед собою. — Мати, — каже Сагайда (Гончар, III, 1959, 121); Над вигоном знову знявся лемент і тужне голосіння скорботних матерів, жінок і сестер вербівських рекрутів (Іщук, Вербівчани, 1961, 43); // Який виражає глибокі переживання, страждання; власт. людині, що так переживає, страждає. По скорботному виразу його очей видно було, що смерть Аркадія вразила його глибоко (Вільде, Сестри.., 1958, 158); Нервовий тик довго смикав його тонкі губи, і вираз суворого обличчя став скорботним (Тулуб, В степу.., 1964, 130); Вона стояла зі скорботною усмішкою на вкритім пилом обличчі (Головко, І, 1957, 52); // заст. Пов’язаний з трауром; траурний. Його поклали на скорботні мари. Та стяг над ним у бій нещадний звав! Ішли бійці… — Тримайтесь, комунари! — Вперед їх вів Домбровський Ярослав (Тер., Серце.., 1962, 14); Скорботний марш; Скорботне вбрання.
2. Сповнений, пройнятий скорботою, смутком, тугою; який містить у собі що-небудь сумне, тужливе. Як він [Шопен] пішов без вороття, То звуки Моцарта, скорботні і величні, Його проводили у сутінки довічні (Рильський, III, 1961, 215); Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою (Зеров, Вибр., 1966, 335); То був спів урочистий, сповнений возвеличення подвигу та увіковічення світлої пам’яті загиблих бойових товаришів, — скорботний спів над братською могилою невідомих солдатів (Смолич, Мир.., 1958, 69); Скорботна звістка; // Який завдає скорботи, який є причиною скорботи. Коли, наспівавшись, солдати вкладалися спати, то один, то другий підсідав до Шевченка і починав тиху розмову або розповідав йому своє минуле і скорботні події, які привели його сюди (Тулуб, В степу.., 1964, 214); // Тяжкий, безрадісний. На глибині сибірських руд Кохайте світлі почування: Не згине ваш скорботний труд І дум високе прямування (Граб., I, 1959, 272); Квола і немічна є людина сама одна, і все життя самотнього скорботне (Довж., І, 1958, 499).
3. Який викликає, навіває скорботу, який справляє сумне враження. Немало я пройшов скорботних сіл, Простором спеченим, бездонним (Стельмах, V, 1963, 167); Проглянув був місяць скорботний з-за лип, Поглянув — жахнувся й сховався углиб (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 87); Надходить присмерк. Затяжний, Скорботний вечір листопада (Шер., Дорога.., 1957, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 297.