СКО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скори́ти. На Україну все сунула й сунула трьохсоттисячна армія окупантів. Проте Україна не була і не могла бути скореною (Скл., Легенд. начдив, 1957, 25); Він в бою, З своїми вірними братами, За рідну Грецію свою Поліг, не скорений катами (Нагн., Зустрічі.., 1955, 59); Для Бальзака в ці хвилини скрипка, скорена рукою старого кріпака, відновлювала давнє і незабутнє (Рибак, Помилка.., 1956, 125); Густав так і не знає досі, де вона живе. Він перестав допитуватися, скорений дівочою ласкою (Хижняк, Килимок, 1961, 89); // у знач. прикм. Фашистські загарбники побачили на окупованій території України не покірних і скорених рабів, а.. грізних месників (Ком. Укр., 10, 1964, 44); — Ми [радянські вчені] свято віримо в те, що скорений атом повинен давати людям щастя (Рибак, Час.., 1960, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 298.