СКОРОМИНУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що скоромину́щий. Розмовляла [Люба] з Юрієм, згадуючи кожну дрібничку з свого скороминучого щастя (Кочура, Зол. грамота, 1960, 518); Людське життя не таке вже довге, щоб розмінювати його на тимчасові скороминучі захоплення і розчарування (Рад. літ-во, 4, 1967, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 301.