СКОРІ́Й, присл., діал. Скоріше. Доводилося економові мало не після кожного дощу набавлять дівчатам п’ятака, щоб скорій буряк копали (Горд., Заробітчани, 1949, 122); Пригадавсь Грицькові гімназист Валя, якого він бачив на святках з Галею. — Ото їй скорій до пари, — думав собі Грицько (Вас., І, 1959, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 299.