Слово "скребти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. скріб, скребла́, ло́; недок., перех.

1. також без додатка. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи. Запанувала мовчанка, тільки чути було, як постогнує Огоньков і скребе бритвою Чумаченко (Тют., Вир, 1964, 382); // безос. Кругом стін скребло, у комині гуло (Стор., І, 1957, 352); // Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким, чистити що-небудь. Надсадно ревучи моторами, вони [екскаватори] скребли ковшами глинисте дно (Літ. газ., 31. VII 1952, 2); Настя схопила свою лопату і так ретельно почала скребти боки канави, що земляні бризки летіли врозтіч (Коп., Вибр., 1948, 71); // Тручи чим-небудь гострим, жорстким, робити щось чистим, блискучим. — А те, що вони [коні] трохи грязні, то нічого не зробиш — у кізяках же сплять.. Скільки ти не скреби та не чисть, то воно біліше лебедя не буде (Тют., Вир, 1964, 27); Я сидів довго-довго, стежачи, як він скребе рашпілем кусок міді, затиснутий у лещата (Горький, Дитинство, 1947, 96).

◊ Мо́ркву скребти́ див. мо́рква; Перо́м скребти́, ірон. — писати. Лягли тумани з Фінської затоки, Пером гусиним скріб чиновний люд (Дмит., Книга боротьби, 1939, 56).

2. Чухати яку-небудь частину тіла. Люди слухають [Мирона] похнюпившись. Інші — потилицю скребуть… (Мирний, II, 1954, 86); — Ану, потягаємося, чия-то візьме,подумав він, скребучи бороду (Мирний, III, 1954, 193).

◊ Скребти́ [у] го́лову — надокучати. — Мати скребе голову: женись та й женись!.. дівчат мені рає… (Мирний, І, 1949, 341).

3. також без додатка, перев. у сполуч. із сл. душа, серце, перен. Завдавати турбот, хвилювань; тривожити, мучити. Досада скребе, як кішка лапою (Номис, 1864, № 3365); — Горе скребло й скребе мою душу (Стор., І, 1957, 161); Правда по серці скребе (Фр., X, 1954, 79); Велика туга скребе їй серце (Мирний, IV, 1955, 103); // безос. Люду мимо чимало пройшло, Радий гомін та жарти, — байдуже… А на серці у мене скребло, І не легше було мені, друже! (Граб., І, 1959, 91).

◊ Кі́шки скребу́ть (скребли́) ду́шу; Коти́ скребу́ть (скребли́) на се́рці у кого — те саме, що Коти́ шкребу́ть на се́рці (див. кіт). В самого [Михайла Хмельницького] при тих статечних міркуваннях душу кішки скребли (Ле, Хмельницький, І, 1957, 330); Як то було слухати Марусякові? На лиці застигала усмішка — жарти, мовляв, жартуєте — а на серці коти скребли (Хотк., II, 1966, 216); Чорти́ скребу́ть у кого — хто-небудь засуджує свої попередні дії. Призначив я його, а в самого чорти скребуть. Треба було б таки порадитись спочатку (Ле, Міжгір’я, 1953, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 313.