СКРЕСА́ТИ1, а́є, недок., СКРЕ́СНУТИ, не, док. Звільнятися від криги (про річки, озера і т. ін.). Цілий день вітер гуде надворі; надвечір скресає річка (Коцюб., II, 1955, 259); Першими скресають великі ріки, за ними — менші й аж потім — річечки (Мушк., День.., 1967, 29); Скресли блакитні озерця (Дмит., Вірші.., 1949, 151); // Ламатися й починати рухатися (про лід). В березні замети осідають, Скресає лід, вода реве із яру (Вирган, Квіт. береги, 1950, 11); Біля моста гуркоче лід, скресає на Сулі (Гонч., Вибр., 1959, 309).
◊ Кри́га скре́сла див. кри́га.
СКРЕСА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., СКРЕ́СНУТИ, ну, неш, док., рідко. Те саме, що воскреса́ти. Діяння героїв, увійшовши у свідомість мас, відроджуються, як живі: вони, скресаючи щомить, рушійною силою стають, збуджують нас на боротьбу (Тич., III, 1957, 22).
СКРЕСА́ТИ3, а́є, недок. Те саме, що спала́хувати. По небу повзли густі, олов’яно-сірі хмари, часто скресали блискавки, і слідом за ними гриміло (Грим., Син.., 1950, 70); // Те саме, що блища́ти. Сині насторожені очі, коли жартує [хлопець], скресають лукавими іскорками (Грим., Син.., 1950, 11).
◊ Скреса́ти о́чі — те саме, що Креса́ти очи́ма (див. креса́ти). На нього люто дивилася Соломія, його давив тяжким, наче залізним поглядом старий Княжевич, на ньому скресав свої очі, повні кипучої злоби, молодий Ігор (Кучер, Прощай.., 1957, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 315.