СКРИ́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скриви́ти. Відскочив [жандар] і побачив нове обличчя, скривлене гнівом (Коцюб., II, 1955, 205); Серце розривається від болю, коли згадаєш скривлене короткою гримасою обличчя Коваля (Собко, Срібний корабель, 1961, 233).
2. у знач. прикм. Який має неприродний вигляд, характеризується несиметричністю і виражає незадоволення, презирство або біль. У вікні замаячив жіночий очіпок, у другому скривлене заплакане лице дитини (Мирний, IV, 1955, 194); Пригадався чомусь Кирилові батько. Лисий, з сивим волоссям на затилку [потилиці], з порепаними руками і все скривлений, ніби його щось боліло (Ірчан, II, 1958, 87).
3. у знач. прикм. Непрямий, нерівний, вигнутий. Сильно хряпнувши дверима, вона густо застукала в коридорі оголеними дерев’яшками скривлених закаблуків (Епік, Тв., 1958, 430); Розставив [Дем’ян Кізка] дугою скривлені ноги (Крот., Сини.., 1948, 40); // Перекошений. Матвій Чумак.. підійшов до хати і постукав у маленьке, скривлене віконце (Мик., II, 1957, 309); // Покручений. Парубок ступає крок вперед, а назустріч йому по скривленій доріжці між хрестами виходить якась постать (Стельмах, II, 1962, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 317.