СКРИПЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що скрипу́чий 1, 2. Скрипливе дерево довго живе (Укр.. присл.., 1955, 145); Він почав звільна писати гусячим, скрипливим пером (Фр.. VI, 1951, 170); Надвечір скриплива арба з’їхала на рівний… Ходжентський шлях (Ле, Міжгір’я, 1953, 220); Тато навстіж відчиняє наші скрипливі ворота (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 175); — Я став підійматись угору.. Коли це чую за собою якийсь скрипливий, хрипкий.. голос (Григ., Вибр., 1959, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 320.