СКРИ́ТНИЙ, а, е.
1. Який приховує свої почуття, настрої і т. ін., неохоче спілкується з іншими; замкнутий. [Маруся:] Та скритний же який [Василь]! Нікому того не покаже, не признається (Мирний, V, 1955, 25); Дівчина росла невеселою, спритною (Мист., 1, 1966, 29); // Власт. такій людині. Характер мій, я й сама це бачу, якийсь скритний, хоч мені й самій це не подобається (Л. Укр., V, 1956, 9).
2. Який приховують від людських очей; таємний; потайний. Розкриються, розчиняться Скритнії темниці. Вийдуть мученики (Кост., І, 1967, 108); [Печариця:] Любов — скритне діло… вона в душах наших, у серцях наших… (Мирний, V, 1955, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 321.