СКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм. Те саме, що закрича́ти 1-3. Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки. Хочу скричати,— дух мені захопило (Вовчок, І, 1955, 109); «Михасю!» скричала жінка… (Сос., II, 1958, 440); Сіла собі [баба] на дорозі та й їсть, що аж за вухами тріщить. Надійшли люди та скричали на бабу (Україна.., І, 1960, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 321.