СКУБ, СКУБ-СКУ́Б, присудк. сл., розм. Уживається за знач. скубну́ти. Скуб, та й висмикнула з нього перо (Чуб., II, 1878, 135); Як сірі вовняні клубочки, котилися вівці по стерні. Голови в стерню — скуб-скуб… (Головко, І, 1957, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 331.