СКУПЕРДЯ́, і́, ч. і ж., розм. Те саме, що скупердя́га. Я ніяк не міг наважитися розстатися з своїм скарбом [ножем]. І я відмовив:— Ні, не дам! — Івась образився. — У? Скупердя! Усе б собі загарбав! (Гр., 1, 1963, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 335.