СКУФІ́ЙКА, и, ж.
1. Зменш. до скуфія́.
2. Те саме, що скуфія́. Він задер голову так, що послушницька чорна скуфійка з’їхала аж на тім’я (Н.-Лев., III, 1956, 389); Юрій побачив ченця.. Зібране в пучок на потилиці волосся скидалося на позаторішню траву, що визирала з-під старенької скуфійки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 338.