СКІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко, СКІНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Доходити до кінця, до завершення. Пройшли жнива; скінчилася і возовиця (Мирний, III, 1954, 255); Скоро скінчилася війна, до радгоспу стали повертатись старі кадри (Оров., Зел. повінь, 1961, 7); От іспити нарешті скінчилися (Хотк., І, 1966, 161); // Доходити до кінця, кінчатися (в часі). — Чи вони сплять, чи що? Але і досі не виходять, а там, гляди, і вечір, а там і піст скінчається (Кв.-Осн., II, 1956, 320); Здається, що ця довга осіння ніч ніколи не скінчиться (Коцюб., І, 1955, 348); Скінчився вечір (Гонч., Вибр., 1959, 329); // Досягати кінця, межі в просторі, наближатися до краю своєї протяжності. Ось перед ним скінчилася вузька вуличка і з її гирла він вискочив на широку площу (Фр., VII, 1951, 351); Горбки та пагорбки скінчилися, і на всі боки послалися поля (Смолич, І, 1958, 51); // Те саме, що припиня́тися. Тепер важке життя твоє скінчалось І попіл твій земля собі бере (Щог., Поезії, 1958, 307); Щойно скінчився танець: баяніст курить, дівчата стоять гомінким колом (Головко, І, 1957, 467); // Витрачатися, вичерпуватися, використовуватися повністю. У Михайла скінчилися сигарети, а палити хотілося нестерпно (Томч., Жменяки, 1964, 110); Коли б у нього скінчились патрони, він сконав би тут страшною повільною смертю на безхліб’ї та безводді серед розпеченого сонцем каміння (Гончар, III, 1959, 110).
2. чим. Те саме, що закі́нчуватися 2. Вона думала про сьогоднішній день. Чим-то він скінчиться? (Коцюб., II, 1955, 164); [Будівничий:] Се діло довге, як осіння казка. [Принцеса:] Зате скінчиться справжньою весною! (Л. Укр., II, 1951, 219).
3. розм. Те саме, що вме́рти. Лишенько моє, недоля моя! Як же мені їх на весілля прохати?.. Що ж, як прийду, да там і скінчусь? (Барв., Опов.., 1902, 396); Прийму все горе, в муках і скінчуся, Щоб тільки ти не знав руїни й зла! (Фр., XIII, 1954, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 269.