СКІ́НЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. скінчи́ти, скінча́ти і скінчи́тися, скінча́тися. З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (Коцюб., І, 1955, 125); Молодий хлопець був гімназист, що по скінченню курсу пару день пробув десь у знайомих близько Будапешта (Фр., III, 1950, 215); Музика грає, весільні пісні співають. По скінченні пісні козачок (К.-Карий, II, 1960, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 270.