СКІ́ПЕТР, а, ч., іст. Оздоблена дорогоцінним камінням та різьбленням палиця, що є символом, знаком царської влади; берло. Громовержець на скіпетр слонової кості обперся, З трону високого встав і тричі струснув головою (Зеров, Вибр., 1966, 304); * Образно. Коли з рук князя Володимира Великого випав державний скіпетр, на зміну батькові став його син — Ярослав (Цюпа, Україна.., 1960, 15).
◊ Під скі́петром кого — під владою кого-небудь. Українські націоналістичні газети почали й собі вголос мріяти про «самостійну» Україну під скіпетром Габсбургів (Гжицький, У світ.., 1960, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 270.